Білокриницька
територіальна громада

Рівненська область, Рівненський район

Історія та розвиток села Біла Криниця

Дата: 12.07.2021 14:03
Кількість переглядів: 418

Про Білу Криницю довідуємось під кінець 16 століття . Тоді Біла Криниця належала до сусіднього села Городище і була його присілком.

Спираючись на історичні відомості, наведені в книзі Я.О.Пура « Наш край у назвах» (ч.2.1994 р.в.), перша згадка про село датується 1570 роком через акт, який засвідчує пограбування «житниць» і «вєтровой мельници близ Белой Криници». Тодіж горіла городищенська дворова конюшня, яку обслуговували «белокриницкие конюхи». П'ять років опісля « при дороге на Белую Криницу» затримано грабіжників з викраденим крамом «бального раз мера».

У 19 столітті Біла Криниця має статус «деревни» єпархіально приналежної до Колоденки. Нзва Біла Криниця перенесена з імені протікаючої колись тут річечки, яка пішла із джерельця, названої так за її біле (крейдяне) дно. Документи минулих літ називають Білу Криницю ще Гелесином. Так в Акті 1794 року читаємо: «в Гелесине ( Белой Кринице) надлежит платить дорожное мито». Рік пізніше сказано, що майнова границя « Гелешина» підходить до « Колодинськой пересуты».

Старожил Василь Федорчук , згадуючи оповідь діда, інформує, що назва Гелесин нав'язувалась штучно і початково стосувалась невеликої дільниці, яку започаткували переселенці з сусідньої Колоденки за наказом Йосипа Любомирського, звелівши назвати осаду іменем дочки Гелеси, тобто Олени. Тоді Гелесин був слобідкою і певний час існував окремо від Білої Криниці. 

Згідно краєзнавчих досліджень історії нашого села , які провів наш земляк Йосип Целюк та видав у 2005році збірку(брошуру) під назвою « Моє рідне село» та згідно інформації по « Списку населених місць Волинської губернії» , зібраної в кінці 1909 року , село Гелесин належало до Рівненського уїзду, Рівненської волості. В селі на той час було 18 дворів, загальна кількість жителів становила 259 чол.. Поштова станція розміщувалась в Антополі. В селі був один поліцейській стан, один мировий посередник, двоє мирових суддів та двоє судових слідчих Волинської губернії.

Офіційно до Білої Криниці відходили хутори: Кругле «при шосе в напрямку Рівного за формою кола» , Полісся « в бік Колоденки на місці густого лісу й криничних джерел». З Колоденки пробігала річечка Зерета, названа ніби так за те, що мала колись зерети(жерети), тобто боброві нори. Ця назва вже забута.

Крім того, знаний ще хутір Високе « найвище заселене місце , розміщене за горою Кемпою, де колись були замкові споруди», Казьонщина «осада в напрямку Рациславку на колишній казенній землі, Скомороха « поселення у напрямку Городища, де ніби осіли скоморохи-мандрівні співці , хоч насправді першим поселенцем був чоловік з прізвищем Скоморох. 

Самою важливою подією того часу для села було спорудження сільської церкви, без якої село жило дуже багато років. За переказами нинішнього священника білокриницької церкви св..Іоанна Богослова о.А.Гапича маємо слідуючу інформацію:

«…В 1904 році від Земського управління прийшла повідомча записка на ім'я старости села. У ній повідомлялося про дозвіл на будівництво церкви, школи, лікарні. За цією запискою в селі громаді дозволялося будувати всі три будівлі, а із-за недостатку коштів можна було будувати ту будівлю, яку вибере громада. На той час в селі було всього 18 дворів. Громада була неспроможна будувати всі три будівлі і вирішили будувати церкву.

Церква Святого апостола Іоанна Богослова с. Біла Криниця

Громадськими зборами вирішили положити вклад, тобто кожен двір повинен був дати певну суму грошей Три жителі села: Вітер Сергій Гаврилович, Плетьонка Гавриїл і Вітер Євгенія для цієї доброї справи виділили по клаптику своєї власної землі, де й запланували побудувати храм і створити при ньому сільське кладовище. Була написана грамота-прохання про поміч його величності царю. Цар не відмовляв нікому, не відмовив він і білокриничанам. Виділив 500 крб. чистим золотом на побудову церкви. Два рази жертвував на будівництво храму пан Обарівський ( Шеремет). Постійно їздив за збором пожертвувань призначений громадянами для будівництва церкви церковний староста Гариїл Плетьонка по навколишніх селах. Закінчення будівництва та освячення храму 9 жовтня 1908 року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, стало для жителів села днем справжньої духовної радості. 

Пам'ятна дошка на стіні церкви св. Апостола Іоанна Богослова

Молодий церковнослужитель Мисковець Микола , прибираючи в надвірній частині вівтаря,так званій паламарці, знайшов старі ікони та вирішив їх розвісити по вуглах паламарки. Але одна з ікон « Вознесіння Господнє» не втрималась на гвіздочку та впала прямо на руки хлопчини. Їз зворотної частини ікони випав пожовклий листок, згорнутий вчетверо. Коли Микола з священником розгорнули цей листок, то побачили Благословенну Грамоту, яка пролежала в схованці більше ста років.

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь