Білокриницька
територіальна громада

Рівненська область, Рівненський район

Історія села

Дата: 24.01.2022 09:23
Кількість переглядів: 77

Гориньград Перший

 

Розташування

 

   На лівому березі тихоплинної Горині серед високих пагорбів та широких долин розкинулось  село Гориньград Перший  Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області. Воно розташоване за 25 км від обласного та районного центра – міста Рівне, за 6км від автомобільної магістралі державного значення Київ – Львів – Чоп. Площа населеного пункту становить 1,1 км. кв. Крім житлових  та господарських будівель до населеного пункту належать орні землі, в тому числі  інституту Західного Полісся  Академії наук України, луки, пасовища, сад, ліс, ставок, джерела,  безіменна річечка, яка  впадає у Горинь. Населення села - 440осіб( на 01. 01.2021р.).

 

 

Походження назви

 

   Село за свою багатовікову історію мало чимало назв та статусів: села Навочки, Крупа, містечко Гориньград , село Гориньград Перший. Топонімічна назва Навочки , на жаль, не зясована. Навочки знаходились на високому  лісовому пагорбі Біла Гора. Пагорб отримав таку назву можливо за поклади крейди або ж за підсніжники, які рясно вкривають його навесні. Укріплене поселення В 40-х роках ХІІІ століття було зруйноване монгольськими загарбниками.

   Поступово поселення простяглось від лісу до берегів Горині. Так виникло село Крупа ( по – місцевому Круповє). Є різні версії щодо того, звідки походить така назва села. Вважають, що свої витоки вона бере від прізвища чи прізвиська людини Круп(Крупа), яке має багато значень у різних мовах: російське – «крупный»(«велика, огрядна людина»), «крупа»(«насмішлива назва солдата, особливо у відставці»), «крупоед» («дармоїд»); литовське – «крупіс» («дитя»); німецьке – «крупп» («інвалід»), українське – «круп» («крижі» - запалення гортані), «крупка» («мала незамерзаюча притока» або «рід трави у діброві»). З цих версій найбільш достовірними є форма «крупець» («джерело, незамерзаюча річка») та «крупила» («жорна») [5]. Адже, неподалік від центра села бє джерело – джерело Святої Трійці. Також в давнину у селі були млини, які виробляли борошно, а також крупу. Млинів було три – один на Горині, а два – на безіменній річечці. Залишки крупил (жорн) можна побачити нині на березі Горині (вулиця Лесі Українки).

   Гориньград  - цей топонім має дві складові Горинь та град ( на слов’янській мові  - «місто»), тобто означає місто над Горинню. Поряд з назвою Гориньград старожили вживають назви Оленгрот (Олегрод). Одна з легенд говорить, що  в князя Четвертинського була  чи то красуня дружина , чи то кохана Ольга. Але сталося лихо, Ольга купалася  у річці,  Горинь забрала її життя. Невтішний горем князь наказав поховати свою кохану в мурованому гроті. Старожили розказують, що  десь  у селі є грот(камяна могила Ольги).

 

Історична довідка

 

VІ -  ІV тис.до н.е. -  перші стоянки на території села в епоху неоліту камяного віку.

ІХ –ХІ століття  - село перебуває у складі Київської держави – Русі – України.

 ХІІ – к. Х ІV- населений пункт входить до Волинськогокнязівства, згодом Галицько – Волинської держави, ставши поселенням Пересопницької  волості.

1545 рік – вперше про Крупи – «городню Крупов» чи то «имения Крупой» згадано в описі Луцького замку.

1569 -1793 роки – перебування у складі Речі Посполитої.

1604 – 1635 роки –  землі  у Крупі належали дідичеві Роману Гойському.

Середина ХVІІІ століття – 1760р. у населеному пункті проживали капуцини.

ХVІІІ століття князь Соломирецький заснував містечко Крупи.

1777 рік – князь Габріель Фердинанд дістає королівський привілей назвати містечко Гориньградом , яке отримує магдебурзьке право.

Кінець ХVІІІ століття –середина ХІХ століття містечком володіє родина князів Четвертинських, діяльність суконної мануфактури[1].

1812 - 1816 роки – будівництво Свято – Троїцької церкви.

1861 рік – скасування кріпосного права.

1869 рік – поселення у містечку чехів.

12 лютого 1885 рік – відкриття церковно – парафіяльної школи.

До 1912 року більшістю земель населеного пункту володів Мазаракі Владислав          Фадеєвич.

1914 – 1921 роки – події Першої світової війни та Української революції.

1921  - 1939 роки – у складі Польської держави: діяльність дитячого садка, початкової школи,  з 1927 року державної  жіночої рільничої школи,  римо – католицької церкви Святої Марії Язловецької.

01.09.1939 рік – початок Другої світової війни, німецько – польська війна, служба односельчан у лавах польської армії.

17.09.1939 рік – радянська окупація, репресії проти діячів  українського національного руху та поляків.

28.06.1941рік- 30.01.1944 рік – німецько- фашистська окупація, масове знищення євреїв, вивезення молоді у Німеччину.

1943- 1951роки – активна діяльність членів – ОУН – УПА.

1952  рік – встановлення радіовузлів.

1956 рік – початок електрифікації села.

1950 -1958  роки –діяльність колгоспу імені І.В. Мічуріна, з 1958 року – колгосп імені Олеко Дундуча, який у 1960 році ліквідували і землі приєднали до Рівненської обласної сільськогосподарської дослідної станції.

1953  -54 роки – будівництво свиноферми, тваринницької ферми.

70- ті роки ХХ століття –збудовано сільський клуб з бібліотекою, тваринницький комплекс.

1976 рік – будівництво шосейної дороги у селі.

1979 -1989 роки – участь жителів села в афганській війні.

1995 рік – газифікація села.

2009 -2012 роки – реставрація Свято – Троїцького храму.

 

Історичні та природні обєкти

 

   Мандрівка населеним пунктом розпочинається з центру  села, яке по – місцевому називають Містечко(1). В першій половині минулого століття це був осередок соціально – економічного життя населеного пункту. Місце компактного проживання єврейського населення. Тут діяли- 5 продуктових крамниць,3   промтоварні магазини, 1 взуттєва крамниця, 3 кравецькі майстерні, 2 м’ясні лавки, шинок, олійниця, синагога(знищена в 1944 році) , пором через Горинь тощо. Нині зберіглось декілька єврейських будинків, в одному з яких знаходиться відділення звязку.

   В центрі села на невеличкому пагорбі у 2005 році споруджено памятник  воїнам – односельчанам, які загинули у роки Другої світової війни (2). На ньому викарбовано імена  та прізвища 63 земляків, які загинули у боротьбі з фашистською коричневою чумою[2].

   Поряд знаходиться старовинний будинок, який було збудована ще в роки російського царату, у другий польський період тут знаходилося приміщення початкової школи, а  в радянські часи  - кафе «Пельменна». Нині це житловий будинок(3).

   Далі шлях веде у західному напрямку по вулиці Шевченка. Біля розвилки вулиці на одному з високих горбів знаходяться залишки (камяний хрест) козацького кладовища(4).

   По бічній дорозі крокуємо на північ 500м  і потрапляємо на єврейське кладовище, яке односельчани називають Окопище (5).Повертаємо назад і з лівої сторони дороги знаходиться чеське кладовище (6).

   Подорож продовжуємо по основній дорозі вулиці Шевченка, на при кінці якої знаходиться сільській ставок(7). Ставок створено в 1960 році на місці болота, в якому видобували торф. Площа водойми становить 25 га. Штучну водойму створили з метою розведення риби та  для відпочинку людей. Приваблюють подорожніж гарні краєвиди, ліс, джерела, невеличке лісове урочище «Гунище».

  Тим же шляхом повертаємо назад, з центру села  шосейною дорогою  йдемо по вулиці Лесі Українки, яка веде до села Рясники. Проходимо 1 км і зупиняємось біля давнього житлового будинку(8), в ньому проживали  родини священиків Сергія Селецького та Миколи Тучемського та зупинялися керівники 1-ї Кінної армії С.Будьонний та К.Ворошилов в липні 1920 року. Поряд знаходиться будинок(9),  у якому до Другої світової війни деякий час в цьому будинку мешкала сім’я радянських партизанів та розвідників Струтинських.

   В центрі села дорогою йдемо в напрямку вулиці Мирна, ліворуч ходу знаходяться залишки фундаменту римо – католицького костелу(10).Культова споруда була збудована  на кошти родини Четвертинських в 1835 році. Після другого польського повстання 1863 – 1864 років російський царизм її закрив, згодо з невідомих причин вона згоріла. На відстані 200м на горбочку знаходиться колона Божої Матері (11).Від колони повертаємо ліворуч  і заходимо на  територію Гориньградської – І гімназії. Тут бачимо фундамент римо – католицької церкви( 12), який  був закладений наприкінці 30-х років ХХ століття. Проте події Другої світової війни перешкодили спорудження храму. На невеликій відстані розташована приміщення освітнього закладу(13). Східна частина школи збудована наприкінці 40-х років минулого століття, а західна – у 1939 році. За планами польської влади  будівля мала бути монастирем кармелітів, але після завершення будівництва стала будинком ксьондза.

     В північному напрямі  на відстані 400м знаходиться окраса Гориньграда Першого – Свято – Троїцька церква Української православної церкви(14), яка споруджена коштом князя Гаврила Олександровича Святополк – Четвертинського у 1816 році[4]. Дана культова споруда є пам’яткою історії  і архітектури обласного значення. Поряд  розташована дзвіниця(15) , з 1883 року була дерев’яною, а в 2011 році  - цегляною. На території храму знаходяться два памятники; у західному напрямі – засновнику церкви Г.О. Святополк – Четвертинському(16), у південному –  знак «На рубежі ХХ – ХХІ століть» (17).

   Рухаємось далі вулицею Садова, що починається від церкви, через 500м у західному напрямі знаходиться камяна фігура(18), яка як оберіг була збудована в 1943 році. Тією ж дорогою повертаємося назад до головного  шляху.

   Через дорогу, навпроти колони Божої Матері знаходиться невеличке урочище «Парк», саме в ньому знаходиться  територія, на якій  було розміщене давньоруське городище(19), яке мало округлу форму, розміром  36х46м.З північної сторони його оточував вал заввишки 3- 4м, а з інших боків захищала заплава річки Горинь. Місце розташування городище називають ще Східна гора. Територія городища є пам’яткою археології місцевого значення.

   Повертаємось на головну дорогу, по ній проходимо в північному напрямку 150 метрів, повертаємо праворуч на стежину біля покажчика «Джерело Святої Трійці» та спускаємось униз до джерела, з якого витікає струмочок, що живить Горинь. На мальовничій місцевості знаходиться джерело(20). У комплекс споруд впорядкованого джерела входять капличка, купальня, пам’ятний знак. Роботи по благоустрою території розпочалися в 2008 році та тривають нині. Ця територія входить в комплекс культових споруд села та є місцем відпочинку.

   Йдемо назад на головну дорогу – вулиця Мирна, проходимо метрів 900 в напрямку на Шубків та повертаємо праворуч. Тут знаходиться колишній сільський млин. Він розташований на території садиби князів Четвертинських(21). Приміщення маєтку складалося з трьох зєднаних одно- та дво -поверхових  корпусів, побудованих у стилі класицизму[4]. Про князівську садибу нині нагадує каштанова алея. В роки другого польського панування тут розміщувалась державна  жіноча рільнича школа. В 1944 -45 роках це приміщення було розібране, на відбудову спаленого фашистами сусіднього села Микулин.

   Повертаємось на центральний шлях, проходимо 200 метрів, ліворуч біля автобусної зупинки зупиняємось. Саме це є місце розташування римо – католицької церкви Святої Марії Язловецької (22), [2]. – по місцевому каплиця , про яку  при вході нагадують старі каштани. Радянська влада у середині 70-х років наказала її  знищити. Навпроти  знаходиться грунтова дорога, яка веде до заплави річки Горинь, саме на початку минулого століття вона пролягала через  великий деревяний  міст, який сполучав Гориньград Перший та Микулин.

 

 

Вікові традиції

 

 

   Щороку 19 січня, на Водохреща  (Богоявлення Господнє) жителі ошатно прикрашають гіллям сосни, ялини, туї джерело Святої Трійці. Саме на джерелі відбувається обряд освячення йорданської води.  Під час водоосвячення панує велична тиша, її порушують тільеи голос священика, спів церковного хору, тріскотіння палаючих свічок та дзюрчання джерельної води. На свято до джерела  приїзджають мешканці Рисвянки, Гориньграда Другого, Рівного, Шубкова, Дубів та іншів населених пунктів. Після освячення води охочі загартовують своє тіло та дух взимовій цілющій джерельній воді. Освячення води для свійських тварин відбувається напередодні свята з 17 на 18 січня опівночі під яскраве світло електичних лампочок.

 

 

 

Художні промисли

 

 

   Для оздоблення оселі, для побутових потреб та естетичної насолоди з давніх – давен мешканці займаються художніми промислами. Традиційною залишається вишивання  сорочок, ікон, рушників, серветок, картин, скатертин тощо. Найбільш вживаними є вишивання хрестиком і гладдю. Відомими вишивальницями в селі Остапчук Євгенія Іванівна, Буняк Валентина Степанівна. Молодше покоління  майстринь спеціалізується в основному у вишиванні бісером –це Спасовка Марина Борисівна, Шинкарук Оксана Миколаївна(внучка Остапчук Є.І.). Роботи майстринь милують око багатством кольорів, зачаровують реальність зображеного сюжету,  радіють

душу світлотінню, гармонією.

   Відроджується техніка лозоплетіння. Виготовляє великодні та побутові кошики Музичук Іван Миколайович. Кумедні іграшки, цікаві статуетки з дерева творить Брижицький Леонід Дмитрович.

 

 

Це цікаво

 

 

   На північ захід від вулиці Мирна зберіглись залишки земляного насипу(валу), який був межею між містечком та царським військовим полігоном. Відомо, що на території полігону служив відомий російський письменник Михайло Шолохов.

   Територія центру села, в якій проживало єврейське населення має чимало підземних ходів. Про які засвідчую обвали та просідання грунту. Існує легенда про підземний хід  від церкви( на місці Свято – Троїцького храму була в давні часи дерев’яна церква) до древнього Дорогобужа, який пролягав понад Горинню.

 

 

Додаткова інформація

 

 

Більш детальну інформацію можна отримати з книг –  Грицак В.М., Сичик О.В. Село моє – душа моя. Літопис сіл Гориньград- І та Гориньград- ІІ Рівненського району Рівненської області. Історія. Факти. Сучасність та Свято – Троїцький храм (200 років від заснування) Грицак В.М.  , які можна придбати у церковній лавці  місцевого храму.

 

 

Сполучення

 

 

   Діє два маршрутні шляхи сполучення:

Рівне – Шубків( через трасу Київ – Львів - Чоп).Час відправлення з Рівного, старий автовокзал – 8.00 год., 14.00 год., 17 год.30 хв.

Рівне – Рисвянка ( тучинський напрямок). Час відправлення з Рівного, старий автовокзал – 05. год.40 хв., 07 год. 20 хв., 09 год.45 хв., 12 год. 35 хв., 14 год 55 хв., 18 год. 30 хв. В  населеному пункті облаштовано дві автобусні зупинки – в центрі  та на вулиці Мирна ( біля повороту дороги на Рисвянку).

 

 

 

 

 

 

Харчування

 

 

   Попити кави, чаю та посмакувати бутербродами можна в місцевій крамниці ( центр села), в якій облаштовано окрему кімнату для гостей. А в літній період у магазинчику, який знаходиться на вулиці Мирна,  біля повороту дороги на село Рисвянку.

 

Список використаної літератури

 

 

1.Андрухов П. Волинська земля. Хроніка. Джерела. Постаті.- Сокаль, 1992, С.35

2. Грицак В.М., Сичик О.В. Село моє – душа моя. Літопис сіл Гориньград- І та Гориньград- ІІ Рівненського району Рівненської області. Історія. Факти. Сучасність.- Харків: ФО – П Залогін С.О., 2013, С.59,69

3. Др. Антоні [А.Ю.Ролле].Розмови з минулого. - Т2.- Львів, 1879, С. 27 – 28

4. Свято – Троїцький храм (200 років від заснування) Грицак В.М., - К.: КВІЦ, 2016,С.26

5.Пура Я.О. Наш край у назвах. Частина 2,- Рівне, 1994,С.46-47

 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь