село Біла Криниця
Про Білу Криницю довідуємось під кінець 16 століття . Тоді Біла Криниця належала до сусіднього села Городище і була його присілком.
Спираючись на історичні відомості, наведені в книзі Я.О.Пура « Наш край у назвах» (ч.2.1994 р.в.), перша згадка про село датується 1570 роком через акт, який засвідчує пограбування «житниць» і «вєтровой мельници близ Белой Криници». Тоді ж горіла городищенська дворова конюшня, яку обслуговували «белокриницкие конюхи». П'ять років опісля « при дороге на Белую Криницу» затримано грабіжників з викраденим крамом «бального раз мера».
У 19 столітті Біла Криниця має статус «деревни» єпархіально приналежної до Колоденки. Остання назва походить від Криниці, яка знаходилася, при шляху з Рівного до Корця. Крейдяне дно відсвічувало білизною, від чого вся криниця і вода в ній були білими.. Документи минулих літ називають Білу Криницю ще Гелесином. Так в Акті 1794 року читаємо: «в Гелесине ( Белой Кринице) надлежит платить дорожное мито». Рік пізніше сказано, що майнова границя «Гелешина» підходить до «Колодинськой пересуты».
Старожил Василь Федорчук , згадуючи оповідь діда, інформує, що назва Гелесин нав'язувалась штучно і початково стосувалась невеликої дільниці, яку започаткували переселенці з сусідньої Колоденки за наказом Йосипа Любомирського, звелівши назвати осаду іменем дочки Гелеси, тобто Олени. Тоді Гелесин був слобідкою і певний час існував окремо від Білої Криниці.
Згідно краєзнавчих досліджень історії нашого села , які провів наш земляк Йосип Целюк та видав у 2005році збірку (брошуру) під назвою « Моє рідне село» та згідно інформації по « Списку населених місць Волинської губернії» , зібраної в кінці 1909 року , село Гелесин належало до Рівненського уїзду, Рівненської волості. В селі на той час було 18 дворів, загальна кількість жителів становила 259 чол.. Поштова станція розміщувалась в Антополі. В селі був один поліцейській стан, один мировий посередник, двоє мирових суддів та двоє судових слідчих Волинської губернії.
Офіційно до Білої Криниці відходили хутори: Кругле «при шосе в напрямку Рівного за формою кола», Полісся « в бік Колоденки на місці густого лісу й криничних джерел». З Колоденки пробігала річечка Зерета, названа ніби так за те, що мала колись зерети(жерети), тобто боброві нори. Ця назва вже забута.
Крім того, знаний ще хутір Високе « найвище заселене місце , розміщене за горою Кемпою, де колись були замкові споруди», Казьонщина «осада в напрямку Рациславку на колишній казенній землі, Скомороха « поселення у напрямку Городища, де ніби осіли скоморохи-мандрівні співці , хоч насправді першим поселенцем був чоловік з прізвищем Скоморох.
Самою важливою подією того часу для села було спорудження сільської церкви, без якої село жило дуже багато років. За переказами нинішнього священника білокриницької церкви св..Іоанна Богослова о.А.Гапича маємо слідуючу інформацію:
«…В 1904 році від Земського управління прийшла повідомча записка на ім'я старости села. У ній повідомлялося про дозвіл на будівництво церкви, школи, лікарні. За цією запискою в селі громаді дозволялося будувати всі три будівлі, а із-за недостатку коштів можна було будувати ту будівлю, яку вибере громада. На той час в селі було всього 18 дворів. Громада була неспроможна будувати всі три будівлі і вирішили будувати церкву.
Церква Святого апостола Іоанна Богослова с. Біла Криниця
Громадськими зборами вирішили положити вклад, тобто кожен двір повинен був дати певну суму грошей Три жителі села: Вітер Сергій Гаврилович, Плетьонка Гавриїл і Вітер Євгенія для цієї доброї справи виділили по клаптику своєї власної землі, де й запланували побудувати храм і створити при ньому сільське кладовище. Була написана грамота-прохання про поміч його величності царю. Цар не відмовляв нікому, не відмовив він і білокриничанам. Виділив 500 крб. чистим золотом на побудову церкви. Два рази жертвував на будівництво храму пан Обарівський ( Шеремет). Постійно їздив за збором пожертвувань призначений громадянами для будівництва церкви церковний староста Гариїл Плетьонка по навколишніх селах. Закінчення будівництва та освячення храму 9 жовтня 1908 року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, стало для жителів села днем справжньої духовної радості.
Пам'ятна дошка на стіні церкви св. Апостола Іоанна Богослова
В храмі нещодавно було знайдено ще один історичний документ, який свідчить про те, що на будівництво церкви йшла пожертва від простих людей, які дуже хотіли мати в своєму селі Божу іскру.
Молодий церковнослужитель Мисковець Микола , прибираючи в надвірній частині вівтаря,так званій паламарці, знайшов старі ікони та вирішив їх розвісити по вуглах паламарки. Але одна з ікон « Вознесіння Господнє» не втрималась на гвіздочку та впала прямо на руки хлопчини.
Їз зворотної частини ікони випав пожовклий листок, згорнутий вчетверо. Коли Микола з священником розгорнули цей листок, то побачили Благословенну Грамоту, яка пролежала в схованці більше ста років.
Білокриницький будинок культури- центр дозвілля талановитої молоді, збудований в 1985 році
Пам'ятник воїнам- односельчанам, с. Біла Криниця
Капличка Божої Матері с. Біла Криниця
Територія Білокриницької сільської ради
Центр безпеки громадян, що у селі Біла Криниця, відкритий у грудні 2018 року
Подвір'я Центру безпеки громадян с. Біла Криниця
Комунальний медичний заклад Білокриницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини, побудований у 2019 році
Білокриницький ліцей Білокриницької сільської ради
Білокриницький дошкільний навчальний заклад (ясла-дитячий садок) Білокриницької сільської ради
До Дня Незалежності у Білій Криниці відкрили мурал під назвою "Лелеки пам‘яті".
Він перший у громаді та присвячений нацгвардійцям, які загинули від ракетного удару по Антопільській телевежі.
На муралі зображено місце ракетного удару та 21 лелека, як символ кожного загиблого у наслідок трагічного ранку 14 березня 2022 року та сильну і незалежу Україну в образі жінки, яка одягнена у найяскравіші барви країни.
Гордість Білої Криниці
Басараба Василь Наумович ( 19 березня 1948 – 9 червня 2021 р.) – поет, прозаїк, краєзнавець, журналіст.
Мальовниче українське село Біла Криниця, незрівнянна краса навколишньої природи. В такій атмосфері зростав Василь Басараба. Це сприяло розвитку Богом даного таланту по-особливому образно бачити світ, оригінально осмислювати, здавалося б , звичайні речі.
В днях дрібних, суєтних, швидкоплинних,
На шляхах , в пилюці і смолі
Дожене , долине і зупинить
Дивний запах рідної землі
В. Басараба
Василь Басараба разом з працівником бібліотеки с. Біла Криниця
Родина Новаків
Новак Віталій Григорович- заслужений працівник освіти. Його дружина - Новак Катерина Адамівна – у минулому учитель української мови та літератури Білокриницької ЗОШ І-ІІІ ступенів. За її сприяння розпочав діяльність етнографічний музей «Берегиня», в основу якого покладено принципи національного виховання молоді.
Новак Віталій Григорович
Новак Катерина Адамівна
Музей «Берегиня» Білокриницького ліцею під керівництвом Новак Катерини Адамівни
Білокриницький ліцей є місцем розвитку дітей та основою для здобуття хорошої освіти. Саме тут в дітей прививають любов до рідного краю та його історії. Прикладом цього є музей розташований у рідних стінах.
Етнографічний музей «Берегиня» був створений у 1991 році, в основу діяльності якого покладено принципи національного виховання. З 1995 року музей має звання «Народний музей» Музейні експозиції налічують понад 400 експонатів основного фонду.
Кімната музею «Берегиня», в приміщенні Білокриницького ліцею
Святкування 450-річчя с. Біла Криниця https://www.youtube.com/watch?v=myLfE-B5U5U
