Храм Святого Іоанна Богослова
Історія столітнього Храму Святого Іоанна Богослова в селі Біла Криниця почалася 21 травня 1904 року, в день пам’яті святого апостола Іоанна Богослова. Саме тоді, за благословенням Архієпископа Волинського і Житомирського Антонія (Храповицького), було закладено перший камінь у фундамент нового храму.
На будівництво будь якого приміщення в селі потрібно було дозвіл від Земського управління. У 1904 році громада отримала дозвіл будувати церкву, школу та лікарню власним коштом. Але в селі було лише 18 дворів, а тому місцеві погодили будувати лише церкву.
Зібраних коштів не вистачало, тому мешканці села звернулися до ініціатора будівництва храму Гавриїла Плетьонки (який став церковним старостою) і доручили йому опікуватися будівництвом храму.
Гавриїл зумів отримати дозвіл від єпархіального начальства на збір коштів у сусідніх селах, що дало змогу продовжити будівництво. Завдяки його зусиллям, вдалося залучити до цієї благородної справи поміщика з села Обарів (Шеремет), який двічі виділяв значні кошти на купівлю матеріалів для будівництва. Громада також отримала 500 карбованців золотом від царя за грамотою-проханням, що дозволило добудувати храм.
9 жовтня 1908 року храм освятили. Цей день став для села святом духовної радості, а храм став центром релігійного життя. Храм пережив дві світові війни та атеїстичні напади радянської влади. Він став прихистком для знедолених, сховком в часи небезпек та свідком важливих подій громади.
Високо на пагорбі возвеличується будівля храму сьогодні споглядаючи життя жителів Білої Криниці. Більше століття звук дзвонів храму сповіщає місцевих про тривожні події в житті громади та радує під час великих свят. Храм Святого Іоанна Богослова не тільки місце для молитви, але й живий свідок історії, яка продовжує надихати.
Більше ста років храм Святого Іоанна Богослова зберігав свою таємницю, яка випадково відкрилася лише нещодавно. Молодий церковнослужитель Мисковець Микола, прибираючи у надвірній частині вівтаря, так званій паламарці, знайшов старі ікони та вирішив їх розвісити по кутках паламарки. Він помітив, що одна з ікон — «Вознесіння Господнє» — не втрималася на гвіздочку і впала прямо в його руки. Зі зворотного боку ікони випав пожовклий, згорнутий вчетверо листок.
Коли Микола разом із священником розгорнули цей листок, вони виявили Благословенну Грамоту, яка пролежала в схованці понад сто років. Цей документ став ще одним свідченням про важливу роль простих людей у будівництві храму. Виявилося, що кожен житель села, навіть у найскромніших умовах, прагнув зробити свій внесок, “аби Божа іскра засяяла у їхньому селі”.
Знахідка Благословенної Грамоти є символом неперервного зв’язку поколінь, духовної спадщини та віри, яку зберігали і передавали з покоління в покоління.
