Семенюк Анатолій Іванович (05.02.1983 - 17.01.2023) с. Гориньград Перший
Семенюк Анатолій Іванович
Анатолій народився 5 лютого 1983 року в селі Кам’янка Березнівського району. Він був четвертим із п’яти дітей у родині, мав сестру та трьох братів. Відвідував місцеву середню школу, де закінчив 11 класів. Після школи не прагнув продовжувати навчання, а замість цього працював із батьком, вчився їздити на тракторі.
У 2001 році його призвали до армії, де він проходив службу у Львівській області. За 1,5 роки служби отримав звання рядового гранатометника. Після демобілізації вирішив піти на роботу трактористом, оскільки вже мав необхідні навички.
Працюючи в колгоспі, Анатолій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Аллою, яка працювала продавцем у магазині в селі Гориньград Перший. Після двох років зустрічань, у 2007 році вони одружилися. У шлюбі народилися двоє синів – Станіслав та Іван.
15 червня 2022 року Анатолія мобілізували до лав Збройних Сил України. Після бойового навчання у Львівській області його направили до Миколаївської області, а потім до 63-ї механізованої бригади в місті Бахмут, Донецька область, де він служив гранатометником. Навіть під час бойових дій, перебуваючи на позиціях без зв'язку по кілька днів, Анатолій завжди просив побратимів повідомляти дружину, що з ним все гаразд.
Анатолій мріяв купити трактор для своїх синів. Ця мрія здійснилася, але, на жаль, вже після його смерті.
Він любив риболовлю, збирання грибів, і не уявляв своє життя без трактора та роботи на землі. Анатолій був доброю, позитивною та урівноваженою людиною, завжди прислухався до порад. На вихідних часто приїздив до матері з родиною.
У грудні 2022 року, перебуваючи на позиціях у Бахмуті, Анатолій захворів і був госпіталізований до лікарні в селі Костянтинівка, Донецької області, де йому діагностували двостороннє запалення легень. Незважаючи на лікування, його життя обірвалося.
У нього залишилися дружина, двоє синів та матір. Його старший син Станіслав важко пережив втрату батька, і йому довелося швидко подорослішати. Станіслав зізнається, що батько часто йому сниться, і він дуже хоче знову його побачити.
В пам'яті дружини назавжди залишаться слова Анатолія: «Все буде добре. Я приїду, все тобі розкажу.»
До останнього дня Анатолій боровся за своє життя, завжди вірячи, що «все буде добре.»
