Лициюк Іван Ростиславович (07.07.1990 - 08.11.2023) с. Біла Криниця
Лициюк Іван Ростиславович
Іван народився 7 липня 1990 року в селі Біла Криниця де і прожив усе своє життя. Він був наймолодшим із трьох дітей у родині. Від самого дитинства Іван вирізнявся своєю спокійною вдачею, урівноваженістю та добротою, завжди готовий допомогти і підтримати своїх близьких.
Свою освіту Іван розпочав у 1997 році, коли пішов до Білокриницької загальноосвітньої школи. У 2006 році, після закінчення 9 класів, він вирішив присвятити себе роботі з технікою і вступив до Рівненського ПТУ № 9, де здобув спеціальність газозварювальника. Він був не лише хорошим учнем, але й відповідальним сином, який у вільний від навчання час допомагав матері з обробітком землі та іншими господарськими справами.
Іван мав багато друзів завдяки своїй товариськості, чемності та щирості. Під час навчання він знаходив час для роботи — працював охоронцем, на будівництві, аби підтримати себе і свою сім'ю. У вільний час Іван захоплювався рибалкою, яка стала для нього способом відпочинку й відволікання від буденних справ.
Незважаючи на свої бажання служити в армії, Івана неодноразово повертали через певні причини. Проте його прагнення служити своїй країні залишалося незмінним. 26 червня 2023 року, після отримання повістки, Іван Лициюк вступив до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання на військовому полігоні в селі Тучин, 6 серпня 2023 року Івана відправили на передову до міста Бахмут Донецької області.
Після першого осколкового поранення в спину він не залишив поле бою, а повернувся, аби продовжувати захищати суверенітет і територіальну цілісність України.
Під час одного з бойових завдань Іван потрапив під обстріл. У цьому бою двоє його побратимів загинули відразу, але Іван, незважаючи на власне поранення, мужньо та самовіддано боровся за життя одного з товаришів. Він протягнув побратима на власних плечах близько 200 метрів від окопа. Івану вдалося вижити після цього, проте він потрапив до лікарні.
Перші дні він провів у лікарні міста Дніпра, а згодом був переведений до Києва. Протягом 39 днів Іван мужньо боровся за своє життя, переживши 13 складних операцій. Однак, 8 листопада 2023 року серце Івана зупинилося.
Іван Лициюк був неодружений. залишились матір, старші брат і сестра. 13 листопада 2023 року Івана поховали на рідній землі, в селі Біла Криниця.
Нагороди: За сумлінне та успішне виконання бойових завдань, а також за високі показники бойової підготовки, 14 жовтня 2023 року Івана було відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотим хрестом". Ще одну нагороду його мати отримала вже після смерті Івана, почесний нагрудний знак «Комбатантський хрест», яким його нагородили вже посмертно, за участь у відбитті збройної агресії проти України.
