Бражник Олександр Анатолійович (02.07.1984 - 21.02.2025) с. Городище
Бражник Олександр Анатолійович
Олександр народився 2 липня 1984 року в місті Горішні Плавні Полтавської області. Навчався у школі № 6, а згодом у гімназії №3.
Від дитинства вирізнявся слухняністю, добротою та щирістю.
Після закінчення школи здобув фах у професійному технічному училищі №18, став кваліфікованим слюсарем із ремонту автомобілів та водієм.
Працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті у шламово-механічному цеху близько семи років. Згодом доля повела його дорогами всієї України: будував бункери для зберігання врожаїв, зводив будинки, встановлював вікна, ремонтував автомобілі. Любов до техніки стала його хобі та справжньою пристрастю – Саша щиро тішився кожній своїй машині.
Олександр був відкритою, товариською людиною, мав багато друзів. Одного разу, поїхавши в гості до друга у місто Рівне, зустрів там свою долю. Саме у цьому місті він знайшов любов, родину та справжнє щастя. Часто жартував, що назва міста символічна — «Рівне», адже тут у його житті все стало на свої місця.
Мав поетичну душу — писав вірші про життя, у яких звучали щирість, мужність і любов. У вільний час обожнював риболовлю, особливо коли поруч була донька, яку вважав рідною. Разом вони ловили рибу, готували наживку, сміялися й раділи простим дрібницям. Мріяв навчити рибалити і свого маленького сина.
Олександр був вдячний Богові за дружину, дітей і за саме життя.
Коли почалася повномасштабна війна, без вагань став до лав Збройних Сил України. З 15 березня 2022 року проходив службу на Покровському напрямку, мав звання старшого солдата. Побратими поважали його за відвагу, доброту та відповідальність. Його позивний — «Бадабум» — став символом рішучості та незламності.
Загинув при виконанні бойового завдання 21 лютого 2025 року в селі Успенівка, Покровського району, Донецької області, внаслідок ворожого мінометного обстілу та удару FPV - дронів.
27 лютого 2025 року в селі Городище відбувся чин поховання Героя. Олександра Бражника з військовими почестями поховали на місцевому кладовищі.
Друзі й побратими пам’ятають Олександра як надійну людину, справжнього друга, який ніколи не залишав у біді, завжди допомагав і знаходив вихід із будь-якої ситуації. З ним можна було пройти крізь вогонь і воду. Таких, як Саша, більше не буває.
Він залишив по собі світлу пам'ять, велику любов і приклад мужності, людяності та честі.
Вічна шана й вдячність Герою, який віддав своє життя за Україну.
